Кучеренко Єгор2024-11-122024-11-122022-12УДК 159.923.2https://doi.org/10.31392/NPU-nc.series12.2022.20(65).05https://ir.kmu.edu.ua/handle/123456789/518В статті здійснено теоретичне дослідження лімінальності як здатності суб’єкта до порогового самопізнання та самозміни в дорослому віці. Обґрунтовано деякі вихідні положення психосинтетичної концепції лімінальності та етапів розвитку цього явища на рівні особистості (як закономірного процесу) та на рівні суб’єкта (як довільно організованого засобами самотерапії та фахової допомоги). В концепції враховано невротичний тип розвитку лімінальності у разі «застрягання» дорослого на межі долімінального та лімінального етапів, яке супроводжується компенсаторним механізмом захисту – лімінальною паузою.В статті здійснено теоретичне дослідження лімінальності як здатності суб’єкта до порогового самопізнання та самозміни в дорослому віці. На основі порівняльного аналізу наукових джерел встановлено, що в сучасній психології лімінальність досліджено переважно як соціально-культурне явище. Автор зауважує, що в українській психології не розроблено теорію розвитку лімінальності, зокрема, в психології дорослого. Обґрунтовано деякі вихідні положення психосинтетичної концепції лімінальності та етапів розвитку цього явища на рівні особистості (як закономірного процесу) та на рівні суб’єкта (як довільно організованого засобами самотерапії та фахової допомоги). Вихідним є припущення про те, що лімінальність особистості – це перехідний стан порогового самоусвідомлення, який характеризується невизначеністю та дезорієнтацією і спричиняється вичерпним домінуванням різноспрямованих субособистостей: одна з яких – хибно негативна (травмована ідентифікація), а друга – хибно позитивна (захисна ідентифікація). Лімінальні стани мають місце на долімінальному етапі розвитку лімінальності, який збігається з періодом ранньої дорослості і не залежить безпосередньо від зміни соціальних ролей, статусу чи соціально- економічних потрясінь. Ознаками лімінальності особистості є ностальгічні переживання та незадоволена потреба в самоототожненні (парадокс «втрати невтраченого»). Висувається припущення, що лімінальність суб’єкта розвивається на власне лімінальному етапі (в середині життя дорослого) як здатність до порогового самопізнання та самозміни на основі розототожнення з домінуючими субособистостями з метою їх трансформації. На постлімінальному етапі лімінальність може стати новоутворенням, завдяки якому здійснюється подальша трансформація особистості з метою самоототожнення на базі ідеальних моделей. В концепції враховано невротичний тип розвитку лімінальності у разі «застрягання» дорослого на межі долімінального та лімінального етапів, яке супроводжується компенсаторним механізмом захисту – лімінальною паузою.uk-UAлімінальністьлімінальний станрозвиток лімінальностісвідоме Ясубособистостіідеальні моделіArticle