ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ МЕДИКІВ В ЗОНІ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

Abstract

Однією із ключових проблем сучасного суспільства є вивчення особливостей проживання особистістю надзвичайно важких стресових умов, у яких здійснюється діяльність та життя особистості, формування різних видів психологічної стійкості та адаптованості до надзвичайних умов існування, а також збереження високого рівня мотивації й працездатності як запоруки збереження життя і здоров’я не лише власного, а й інших людей. Зазначені явища узагальнюються в поняттях резильєнтності та професійної життєстійкості військових медиків. Емпіричне дослідження показало, що резильєнтність військових медиків не є вродженою характеристикою, а формується в процесі набутого важкого життєвого та професійного досвіду, зокрема перебування і роботи в умовах хронічного бойового стресу та його постійного психологічного проживання. Вона виявляється як здатність особистості спиратися на внутрішні ресурси та стійке прагнення врятувати якомога більше життів українських воїнів. Водночас внутрішня ресурсність має властивість вичерпуватися, що може суттєво впливати на рівень резильєнтності та, відповідно, знижувати професійну життєстійкість. Важливими чинниками її відновлення в надскладних умовах діяльності виступають системна рефлексія та допоміжні рефлексивні процеси, зокрема інтроспекція і квазірефлексія. На основі результатів діагностичного дослідження було розроблено програму адресної психологічної допомоги військовим медикам, які перебували в зоні бойових дій. Програма передбачала оволодіння техніками заземлення та стабілізації власного психологічного стану, можливостями їх застосування у роботі з іншими, а також сприяння розвитку командної згуртованості й соціальної підтримки, що слугувало підкріпленням внутрішніх ресурсів, їх відновленням та збереженням бойового духу.

Ключові слова: резильєнтність, професійна життєстійкість, військові медики, ресурсність, рефлексивні процеси.