Кафедра психології

Permanent URI for this communityhttps://ir.kmu.edu.ua/handle/123456789/163

Browse

Now showing 1 - 14 of 14

DEVELOPMENT OF STRESS RESISTANCE OF MEDICAL MULTI- PROFILE WORKERS BY THE PSYCHOSYNTHESIS METHOD
(University of National and World Economy Bulgaria, 2020) Kucherenko Yegor; Rudnieva Kateryna
The problem of the development of stress resistance of medical workers, in our opinion, cannot be solved methodologically within the framework of only professional activity, since the appearance and manifestation of stress is associated with various factors, in particular, personal ones. We proceeded from the fact that pro- fessional stress is a consequence of not only the direct fulfillment of professional duties of varying complexity, but also depends on the holistic experience of personal activity outside of work, and therefore it is advisable to study stress in general. The key novelty of our study was psychosynthesis as a method for the development of stress resistance of doctors of various specializations, which was not previously undertaken to solve this problem within Ukrainian psychology. This publication reviews the results of an empirical pilot study that we conducted in the spring of 2019, as well as the theoretical justi- fications of psychosynthesis as a methodological basis for solving the problems found.
Застосування психосинтезу у медико-психологічній допомозі при розладах харчової поведінки
(ОНУ імені І.І. Мечникова, 2021) Півень Любов; Кучеренко Єгор
Медична допомога пропри соціально-психологічні труднощі в умовах подолання пандемії здійснюється в усіх напрямах охорони здоров’я, серед яких дієтологія займає чільне місце в роботі з розладами харчової поведінки (РХП). Окрім дієтологів, у цій царині працюють психіатри, психотерапевти та психологи. Нашу медико-психологічну допомогу ми опирали на психосинтезі – методі психотерапії, що виник на основі концепції самореалізації особистості, яку розробив італійський психіатр та психолог Роберто Ассаджіолі на початку ХХ століття. В контексті психосинтезу їжа та їда, так само як інші атрибутивні цінності (праця, родичі, захоплення, ідеї, матеріальні речі), може стати центром хибної самоідентифікації (об’єднуючим центром), навколо якого формується автономна частина особистості–субособистість. Вона виражається як захисна модель поведінки, коли будь-яка потреба вимушено задовольняється через вживання їжі або відмову від нього. Отже, субособистість, що виражається в порушеній харчовій поведінці (харчова субособистість), є симптомокомплексом неусвідомленої (витісненої) потреби, яка безпосередньо не пов’язана з голодом. Хибна самоідентифікація (наприклад, «я занадто гладкий») є наслідком домінування харчової субособистості, яка заміщує справжнє Я, знижуючи рівень самосвідомості та суб’єктності як вольового центру.
ФЕНОМЕН РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ ОСОБИСТОСТІ У ПЕРІОД ДОРОСЛІШАННЯ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
(Вісник Національного університету оборони України, 2021-09) Ніколаєв Леонід; Скляренко Сергій
У статті представлено результати теоретичного аналізу феномену «емпатії», проаналізовано особливості розвитку та прояву його в підлітковому віці, емпіричного дослідження психологічних особливостей розвитку емпатії в період дорослішання.
ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ТРИВОЖНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА В ПСИХОСИНТЕЗІ
(Університет Григорія Сковороди в Переяславі, 2022) Теслер Оксана; Кучеренко Єгор
У статті порушено проблему екзистенційної тривожності у зв’язку з різними стадіями самореалізації особистості в психосинтезі. Описано особливості переживання екзистенційної тривожності на кожній стадії самореалізації з урахуванням відповідних екзистенційніх конфліктів та типу провідної ідентифікації. Визначено способи вирішення екзистенційних конфліктів у практиці психосинтезу. Пропонується концепція екзистенційної тривожності не тільки як нормативної ознаки самореалізації особистості, але й її духовного розвитку. При цьому провідний тип ідентифікації є внутрішнім механізмом самореалізації особистості впродовж онтогенезу. Він формується внаслідок загострення екзистенційного конфлікту і не завжди збігається з термінальними кризами психічного розвитку. Стадії самореалізації визначаються екзистенційно значущою метою, конкретним типом провідної ідентифікації та відповідним внутрішнім конфліктом.
The Development of Assertiveness of the Individual as a Subject of Communication
(Revista Românească pentru Educaţie Multidimensională, 2022-08) NIKOLAIEV Leonid; HERASINA Svitlana; HRECHANOVSKA Olena; VLASENKO Olha; SKLIARENKO Serhii; HRANDE Kateryna
The problem of socialization of the younger generation in general and the development of assertiveness of the individual as a subject of communication, in particular, becomes especially relevant against the background of radical changes in social, political and economic life. The immaturity of the individual's ability to set and implement their own goals and aspirations leads to dissatisfaction with life, the emergence of social fear. Considering the development of assertiveness in neuropsychology, the emphasis is on working with the behavioral and motivational-value range of the individual, which indicates the difficulty of differentiating manifestations of self-confidence and aggressiveness. For the development of confident personality behavior, numerous psychological programs of active social psychological training offer trainings. The purpose is to theoretically identify and empirically investigate the neuropsychological features of the development of assertiveness of adolescents in a children's health institution and secondary school, diagnose neuropsychological factors and present the most pronounced individual psychological qualities of adolescents, which should be identified as psychological reasons that determine the development of assertiveness in adolescence. At different stages of the empirical study, a number of psychodiagnostic techniques were used: the questionnaire "Diagnosis of the assertiveness level"; methods of diagnostics of basic values; SOINT questionnaire; associative experiment with the following procedure of subjective scaling; colour test of relations, test- questionnaire "Emotional orientation"; level of subjective control; personal questionnaire of R. Kettell.
ДО ПРОБЛЕМИ СТРУКТУРИ УЯВЛЕНЬ СТУДЕНТІВ ПРО УСПІШНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ
(Університет Григорія Сковороди в Переяславі, 2022-11) Півень Любов; Кучеренко Єгор
В статті здійснено теоретичний аналіз проблеми структури уявлень студентів про успішність особистості, що спонукало авторів до розрізнення двох видів досліджуваного явища – об’єктивної та суб’єктивної успішності. Встановлено, що об’єктивна успішність включає соціальну та визначається за пануючими в суспільстві загальноприйнятими критеріями особистісного успіху. Змістом таких уявлень є соціально усталені уявлення студента про успішну діяльність, що формуються внаслідок його соціалізації. Змістом уявлень про суб’єктивну успішність є індивідуальні знання студентів про успішну діяльність на основі учбово-професійного досвіду та стійних переконань щодо праці. Такий вид успішності орієнтує студентів як на реальну (дійсну, провідну) діяльність, так і на ідеальну (уявлювану, майбутню). Автори статті ототожнюють поняття критеріїв та компонентів успішності на основі умовного розрізнення динамічних та змістових аспектів цього явища. На основі аналізу попередньо проведених теоретичних та емпіричних досліджень встановлено, що в уявленнях студентів про успішність особистості домінують суб’єктивні компоненти: смисловий, мотиваційно-цільовий та регуляційно- поведінковий компоненти. Вони частково чи уповні збігаються за змістом з компонентами об’єктивної успішності. Автори зауважують, що лише в межах суб’єктивної успішності названа структура має форму ієрархії у студентів, що включає провідні та другорядні критерії їх актуального та прийдешнього успіху.
ВНУТРІШНІЙ КОНФЛІКТ ЯК ВЗАЄМОДІЯ СУБОСОБИСТОСТЕЙ ДОРОСЛОГО В ПСИХОСИНТЕЗІ
(Університет Григорія Сковороди в Переяславі, 2022-11) Шахоєва Альона; Кучеренко Єгор
В статті здійснено теоретичний аналіз субособистостей в концепції психосинтезу та представлено конфліктну взаємодію між ними як теоретичну модель констатації та вирішення внутрішнього конфлікту дорослого. Встановлено, що субособистість є напівавтономною та мало усвідомлюваною частиною особистості, що утворюється в різні вікові періоди навколо незадоволеної потреби і виражається як емоційно-поведінковий паттерн вмотивованої поведінки. Структура кожної з конфлктуючих субособистостей включає провідний мотив (потребу), типові тілесні і рухові відчуття, провідну емоцію чи почуття та домінуючі мисленнєві схеми. Також субособистість зовні виражається в типових мовленнєвих конструкціях. Основним джерелом формування та вияву субособистостей є соціальні ролі, з якими себе ототожнює дорослий суб’єкт. Наголошується, що субособистості є у здорової людити і множинність її особистості (поліпсихізм) не завжди передбачає психопатологію. Виділено чотири типи взаємодії між субособистостями. Проаналізовано розототожнення як важливий рефлексивно-вольовий механізм вирішення внутрішніх конфліктів у практиці надання психологічної допомоги дорослим клієнтам методом психосинтезу.
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ В ДОРОСЛОМУ ВІЦІ
(Університету Григорія Сковороди в Переяславі, 2022-11) Соловйова Алiна; Кучеренко Єгор
У статті теоретично проаналізовано проблему мотивації досягнення успіху в психологічній науці. На основі теоретичної моделі розвитку мотивації досягнення успіху визначено структуру цього явища, а також критерії та показники його розвитку. Встановлено, що мотивація досягнення успіху включає когнітивно-адаптаційний, діяльнісно-реалізаційний, результативно-оцінний та ціннісно- орієнтаційний компоненти. Представлено результати емпіричного дослідження мотивації досягнення успіху в дорослому віці на репрезентативній вибірці. Виявлено особливості розвитку досліджуваного явища в різних вікових категоріях дорослих. Встановлено, що найбільше мотивація в досягненні успіху виражена у дорослих від 21 до 30 років, найменше – у досліджуваних від 31 до 60, у яких натомість посилюється потреба в досягненні успіху. Мотивацію в уникненні невдач та в захисті мають переважно дорослі від 31 до 50 років.
ЕКЗИСТЕНЦІЙНА СИТУАЦІЯ КЛІЄНТА ЯК ПІДМУРОК У ПРОВАДЖЕННІ ПСИХОСИНТЕЗУ
(Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова, 2022-12) Кучеренко Єгор; Хомич Галина
У статті здійснено теоретико-методологічне дослідження проблеми екзистенційної ситуації клієнта в практиці психосинтезу. Встановлено, що екзистенціальна ситуація клієнта презентована в психосинтезі як процес структурування його життєвого досвіду внаслідок суб’єктно-орієнтованої психотерапевтичної співпраці. За одинадцятьма критеріями авторами запропоновано змістові компоненти екзистенційної ситуації, які виявляються та змінюються в процесі психотерапії. Наголошено, що в основі початкування психосинтезу лежить орієнтація клієнта на його свідоме Я, екзистенція якого постає завдяки розототожненню з будь-яким змістом свідомості. Особливе значення надається синтетичній функції свідомого Я як проєкції Вищого Я. Поняттям Вищого Я в психосинтезі описується проблема духовних запитів клієнта загалом та самореалізації зокрема. Зазначено, що в практиці психосинтезу робота фахівця вимагає систематичного самопсихосинтезу. Уточнено психологічний зміст явища подвійності як основного суб’єктивного чинника, що блокує співпрацю обох учасників психотерапії. Натомість фахівцю пропонується розвивати неподвійне ставлення як переважно особистісну, а не лише професійну властивість. Встановлено, що спеціальна методологія психосинтезу представлена чотирма його етапами, що відповідають завданням психотерапії. Зміна екзистенційних ситуацій клієнта відображається в свідомості клієнта як можливість змінити власну особистість, що базується на розототожненні та передбачає два рівні психосинтезу – особистісний та духовний. Духовний психосинтез проводиться на основі вивчення духовних переживань клієнта, з урахуванням кризових етапів його духовного розвитку та лише після досягнення ним особистісного психосинтезу. Констатовано, що в конкретній методології обох рівнів психосинтезу психотерапевту варто спиратись на вибір найбільш доцільних технік та прийомів з урахуванням актуальних запитів клієнта. Цей вибір органічно включається в екзистенційну ситуацію безпосередньої роботи з клієнтом «тут і зараз».
ЛІМІНАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТА ЯК ВІДКРИТА ПРОБЛЕМА В ПСИХОЛОГІЇ ДОРОСЛОГО
(Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова, 2022-12) Кучеренко Єгор
В статті здійснено теоретичне дослідження лімінальності як здатності суб’єкта до порогового самопізнання та самозміни в дорослому віці. На основі порівняльного аналізу наукових джерел встановлено, що в сучасній психології лімінальність досліджено переважно як соціально-культурне явище. Автор зауважує, що в українській психології не розроблено теорію розвитку лімінальності, зокрема, в психології дорослого. Обґрунтовано деякі вихідні положення психосинтетичної концепції лімінальності та етапів розвитку цього явища на рівні особистості (як закономірного процесу) та на рівні суб’єкта (як довільно організованого засобами самотерапії та фахової допомоги). Вихідним є припущення про те, що лімінальність особистості – це перехідний стан порогового самоусвідомлення, який характеризується невизначеністю та дезорієнтацією і спричиняється вичерпним домінуванням різноспрямованих субособистостей: одна з яких – хибно негативна (травмована ідентифікація), а друга – хибно позитивна (захисна ідентифікація). Лімінальні стани мають місце на долімінальному етапі розвитку лімінальності, який збігається з періодом ранньої дорослості і не залежить безпосередньо від зміни соціальних ролей, статусу чи соціально- економічних потрясінь. Ознаками лімінальності особистості є ностальгічні переживання та незадоволена потреба в самоототожненні (парадокс «втрати невтраченого»). Висувається припущення, що лімінальність суб’єкта розвивається на власне лімінальному етапі (в середині життя дорослого) як здатність до порогового самопізнання та самозміни на основі розототожнення з домінуючими субособистостями з метою їх трансформації. На постлімінальному етапі лімінальність може стати новоутворенням, завдяки якому здійснюється подальша трансформація особистості з метою самоототожнення на базі ідеальних моделей. В концепції враховано невротичний тип розвитку лімінальності у разі «застрягання» дорослого на межі долімінального та лімінального етапів, яке супроводжується компенсаторним механізмом захисту – лімінальною паузою.
ПСИХОСИНТЕЗ ЯК МЕТОД ПОСТТРАВМАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДОРОСЛОГО В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОЇ ЛІМІНАЛЬНОСТІ
(Психологічні студії, 2023) Кучеренко Єгор
В статті представлено результати аналізу теоретичних засад психосинтезу як методу пост- травматичного розвитку особистості дорослого в умовах соціальної лімінальності – перехідної зміни суспільних структур, зокрема внаслідок війни. На основі першоджерел з психосинтезу та за результатами попередніх досліджень лімінальності суб’єкта в дорослому віці автор висуває концепцію посттравматичного розвитку (ПТР) як лімінального процесу, що має рівень порогового самопізнання та рівень порогової самозміни, які становлять саморозвиток постраждалої особистості внаслідок психотравматизації. Обидва рівні полягають у цілеспрямованому розвиткові суб’єктності дорослого (його самоусвідомлення та волі) з метою виявлення та трансформації травмованої (виживаючої) та захисної субособистостей у психологічній допомозі засобами психоедукації. Зберігаючи оригінальні поняття теорії психосинтезу, автор виснує, що етапи психоедукації збігаються з методологією психосинтезу загалом та відповідають етапам ПТР, зокрема: вони включають «пізнання себе», «володіння собою» та «трансформацію себе». Наголошується, що в психологічній допомозі дорослим у воєнний (лімінальний) та післявоєнний (постлімінальний) періоди становлення українського суспільства ПТР зводиться до особистісного розвитку з можливістю дальшої реалізації духовних потреб клієнта, які в психосинтезі не є провідними, а радше винятковими. Ключовою є заувага про важливість вчасного медико-психологічного розрізнення посттравматичного стресового розладу та ПТР, які мають подібні прояви, але різну природу внутрішніх суперечностей. Також в роботі з ПТР враховується невротичний тип подолання травми через лімінальну паузу, тобто хронічне домінування захисної субособистості в структурі неусвідомленого внутрішнього конфлікту, а відтак і неможливість досягти порогового самопізнання.
ІДЕНТИФІКАЦІЙНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ СУБ’ЄКТА САМОПІЗНАННЯ В ЛІМІНАЛЬНОМУ СТАНІ
(Збірник наукових праць РДГУ, 2023-04-15) Кучеренко Єгор
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми лімінальних станів суб’єкта самопізнання в дорослому віці в період лімінальної паузи. На основі психосинтезу встановлено, що провідною причиною виникнення лімінальних станів є вичерпне домінування захисної субособистості, яке й спричиняє порогове самопізнання – суб’єктний рівень розвитку лімінальності. Висувається припущення про те, що свідоме Я, як суб’єкт самопізнання в лімінальному стані, не проявлюється, а лише заміщюється ототожненням із різноспрямованими субособистостями. Автором вперше в загальнопсихологічній теорії лімінальності уводиться поняття ідентифікаційної невизначеності як результату усвідомлення лімінальних станів, у яких ідентифікації переживаються ототожнено, а тому не диференціюються свідомим Я. Наголошується, що таке усвідомлення здійснюється лише розототожнено, внаслідок чого лімінальний стан об’єктивується в полі свідомості як виживаюча (хибно негативна) та захисна (хибно позитивна) субособистості, що мають виражене просторово-часове зміщення у наративних та імагінативних формовиявах. На прикладі одиничного випадку психотерапії дорослого, у статті презентовано емпіричну модель ідентифікаційної невизначеності, яка включає два базових структурних компоненти: виживаючу та захисну субособистості як різноспрямовані ідентифікації. Ідентифікаційну невизначеність пропонується досліджувати на основі символічно виражених імагінацій та наративів за такими критеріями: усвідомлення власне субособистостей або їх масок, функцій і типу ідентифікації субособисостей (масок); усвідомлення різноспрямованості субособистостей як чинника внутрішнього конфлікту; відповідність субособистостей та масок групам ідеальних моделей. Зростання рівня усвідомлення субособистостей та критеріїв їх якісного аналізу в процесі організованого самопізнання засвідчує зростання рівня ідентифікаційної невизначеності.
ІМАГІНАТИВНО-НАРАТИВНІ ФОРМОВИЯВИ ЛІМІНАЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТА
(Kyiv National University of Economics named after Vadym Hetman, 2023-09) Кучеренко Єгор
У статті на базі психосинтезу здійснено теоретичий аналіз імагінативно-наративних фор- мовиявів субособистостей в структурі лімінальності суб’єкта дорослого віку та представ- лено їх класифікацію. Вихідним у дослідженні автор вважає розмежування особистісного та суб’єктного рівнів лімінальності, в процесі розвитку якої періодично виникають лімінальні стани. Усвідомлення цих станів є ідентифікаційною невизначеністю, в якій суб’єкт само- пізнання об’єктивує захисну та виживаючу субособистості через імагінативно-наративні формовияви як невідрефлексоване ототожнення з ними. Порівняльний аналіз концепцій психосинтезу, деяких теоретичних ідей Р. Ассаджіолі та сучасних психологічних дослі- джень засвідчив, що імагінативні та наративні формовиявлення субособистостей внаслідок розототожнення з боку свідомого Я об’єктивуються як цілісні об’єкти, що усвідомлюються в монологічному чи діалогічному внутрішньому мовленні. Наголошується на тому, що пере- живання імагінацій та наративів є симультанним процесом, розототожнення з яким засвідчує суб’єктний рівень розвитку лімінальності. Автор обґрунтовує поділ імагінативно-наративних формовиявів лімінальності на фактуальні та контфактуальні або ностальгічно-фантазійні. Фактуальні формовияви поділяються на захисні (хибно позитивні за змістом) та виживаючі (хибно негативні). Контрфактуальні формовияви виконують компенсаторну функцію: вони є неусвідомленою спробою подолання різноспрямованості між виживаючими та захисними формовиявами, що призводить до звуження часової перспективи самозміни або так званого переживання «життя на паузі». В межах проблеми формовиявів лімінальності автор означує загалом питання незмінності особистості, страху майбутнього, екзистенційної тривожності як особистісних предикторів порогового самопізнання на етапі завершення лімінальної паузи.
ПСИХОСИНТЕЗ В ОСОБИСТІСНІЙ ПІДГОТОВЦІ ПІДЛІТКІВ ДО ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ
(Університет Григорія Сковороди в Переяславі, 2024) Чіхман Андрій; Кучеренко Єгор
Авторами порушено проблему особистісної неготовності сучасних підлітків до оволодіння іноземною мовою і пропонується її вирішення через психолого-педагогічні засоби психосинтезу в умовах здобування базової загальної середньої освіти. Наголошується, що особистісна готовність не зводиться до високої мотивації до вивчення мови, а полягає у цілеспрямованому розвитку взаємозвʼязку (синтезу) між іншомовними ідентифікаціями через спеціально організовану роботу педагога, який володіє психосинтезом. Встановлено, що особистісна підготовка підлітків включає рефлексивний, регулятивний та вольовий компоненти, які збігаються з основними завданнями психосинтезу, зокрема в освіті. Здійснено теоретичний аналіз хибних субособистостей, які відповідають негативній та позитивній моделям мовлення учнів. Натомість пропонується уведення поняття іншомовної ідентифікації в науковий апарат дослідження з метою розмежування власне дидактичних (академічних) та психолого-педагогічних результатів учбової діяльності (особистісна готовність).

Browse

Browsing Кафедра психології by Issue Date