Кваліфікаційні випускні роботи здобувачів вищої освіти

Permanent URI for this collectionhttps://ir.kmu.edu.ua/handle/123456789/164

Browse

Browsing Кваліфікаційні випускні роботи здобувачів вищої освіти by Title

Filter results by typing the first few letters
Now showing 1 - 3 of 3
  • No Thumbnail Available
    Item
    ЕКЗИСТЕНЦІЙНА СИТУАЦІЯ КЛІЄНТА ЯК ПІДМУРОК У ПРОВАДЖЕННІ ПСИХОСИНТЕЗУ
    (Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова, 2022-12) Кучеренко Єгор; Хомич Галина
    У статті здійснено теоретико-методологічне дослідження проблеми екзистенційної ситуації клієнта в практиці психосинтезу. Встановлено, що екзистенціальна ситуація клієнта презентована в психосинтезі як процес структурування його життєвого досвіду внаслідок суб’єктно-орієнтованої психотерапевтичної співпраці. За одинадцятьма критеріями авторами запропоновано змістові компоненти екзистенційної ситуації, які виявляються та змінюються в процесі психотерапії. Наголошено, що в основі початкування психосинтезу лежить орієнтація клієнта на його свідоме Я, екзистенція якого постає завдяки розототожненню з будь-яким змістом свідомості. Особливе значення надається синтетичній функції свідомого Я як проєкції Вищого Я. Поняттям Вищого Я в психосинтезі описується проблема духовних запитів клієнта загалом та самореалізації зокрема. Зазначено, що в практиці психосинтезу робота фахівця вимагає систематичного самопсихосинтезу. Уточнено психологічний зміст явища подвійності як основного суб’єктивного чинника, що блокує співпрацю обох учасників психотерапії. Натомість фахівцю пропонується розвивати неподвійне ставлення як переважно особистісну, а не лише професійну властивість. Встановлено, що спеціальна методологія психосинтезу представлена чотирма його етапами, що відповідають завданням психотерапії. Зміна екзистенційних ситуацій клієнта відображається в свідомості клієнта як можливість змінити власну особистість, що базується на розототожненні та передбачає два рівні психосинтезу – особистісний та духовний. Духовний психосинтез проводиться на основі вивчення духовних переживань клієнта, з урахуванням кризових етапів його духовного розвитку та лише після досягнення ним особистісного психосинтезу. Констатовано, що в конкретній методології обох рівнів психосинтезу психотерапевту варто спиратись на вибір найбільш доцільних технік та прийомів з урахуванням актуальних запитів клієнта. Цей вибір органічно включається в екзистенційну ситуацію безпосередньої роботи з клієнтом «тут і зараз».
  • No Thumbnail Available
    Item
    ІДЕНТИФІКАЦІЙНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ СУБ’ЄКТА САМОПІЗНАННЯ В ЛІМІНАЛЬНОМУ СТАНІ
    (Збірник наукових праць РДГУ, 2023-04-15) Кучеренко Єгор
    У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми лімінальних станів суб’єкта самопізнання в дорослому віці в період лімінальної паузи. На основі психосинтезу встановлено, що провідною причиною виникнення лімінальних станів є вичерпне домінування захисної субособистості, яке й спричиняє порогове самопізнання – суб’єктний рівень розвитку лімінальності. Висувається припущення про те, що свідоме Я, як суб’єкт самопізнання в лімінальному стані, не проявлюється, а лише заміщюється ототожненням із різноспрямованими субособистостями. Автором вперше в загальнопсихологічній теорії лімінальності уводиться поняття ідентифікаційної невизначеності як результату усвідомлення лімінальних станів, у яких ідентифікації переживаються ототожнено, а тому не диференціюються свідомим Я. Наголошується, що таке усвідомлення здійснюється лише розототожнено, внаслідок чого лімінальний стан об’єктивується в полі свідомості як виживаюча (хибно негативна) та захисна (хибно позитивна) субособистості, що мають виражене просторово-часове зміщення у наративних та імагінативних формовиявах. На прикладі одиничного випадку психотерапії дорослого, у статті презентовано емпіричну модель ідентифікаційної невизначеності, яка включає два базових структурних компоненти: виживаючу та захисну субособистості як різноспрямовані ідентифікації. Ідентифікаційну невизначеність пропонується досліджувати на основі символічно виражених імагінацій та наративів за такими критеріями: усвідомлення власне субособистостей або їх масок, функцій і типу ідентифікації субособисостей (масок); усвідомлення різноспрямованості субособистостей як чинника внутрішнього конфлікту; відповідність субособистостей та масок групам ідеальних моделей. Зростання рівня усвідомлення субособистостей та критеріїв їх якісного аналізу в процесі організованого самопізнання засвідчує зростання рівня ідентифікаційної невизначеності.
  • No Thumbnail Available
    Item
    ІМАГІНАТИВНО-НАРАТИВНІ ФОРМОВИЯВИ ЛІМІНАЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТА
    (Kyiv National University of Economics named after Vadym Hetman, 2023-09) Кучеренко Єгор
    У статті на базі психосинтезу здійснено теоретичий аналіз імагінативно-наративних фор- мовиявів субособистостей в структурі лімінальності суб’єкта дорослого віку та представ- лено їх класифікацію. Вихідним у дослідженні автор вважає розмежування особистісного та суб’єктного рівнів лімінальності, в процесі розвитку якої періодично виникають лімінальні стани. Усвідомлення цих станів є ідентифікаційною невизначеністю, в якій суб’єкт само- пізнання об’єктивує захисну та виживаючу субособистості через імагінативно-наративні формовияви як невідрефлексоване ототожнення з ними. Порівняльний аналіз концепцій психосинтезу, деяких теоретичних ідей Р. Ассаджіолі та сучасних психологічних дослі- джень засвідчив, що імагінативні та наративні формовиявлення субособистостей внаслідок розототожнення з боку свідомого Я об’єктивуються як цілісні об’єкти, що усвідомлюються в монологічному чи діалогічному внутрішньому мовленні. Наголошується на тому, що пере- живання імагінацій та наративів є симультанним процесом, розототожнення з яким засвідчує суб’єктний рівень розвитку лімінальності. Автор обґрунтовує поділ імагінативно-наративних формовиявів лімінальності на фактуальні та контфактуальні або ностальгічно-фантазійні. Фактуальні формовияви поділяються на захисні (хибно позитивні за змістом) та виживаючі (хибно негативні). Контрфактуальні формовияви виконують компенсаторну функцію: вони є неусвідомленою спробою подолання різноспрямованості між виживаючими та захисними формовиявами, що призводить до звуження часової перспективи самозміни або так званого переживання «життя на паузі». В межах проблеми формовиявів лімінальності автор означує загалом питання незмінності особистості, страху майбутнього, екзистенційної тривожності як особистісних предикторів порогового самопізнання на етапі завершення лімінальної паузи.