Наукові статті
Permanent URI for this collectionhttps://ir.kmu.edu.ua/handle/123456789/166
Browse
Recent Submissions
Item РОЗВИТОК АСЕРТИВНОСТІ ЯК КОМПОНЕНТ ПОЗИТИВНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ СІМЕЙНИХ КОНФЛІКТІВ(«Ментальне здоров’я», 2025-12-29) Ніколаєв Леонід; Скляренко СергійУ статті здійснено теоретичний аналіз феномену асертивності як важливого компонента позитивної психотерапії в контексті вирішення сімейних конфліктів. Обґрунтовано актуальність дослідження проблеми конструктивного подолання подружніх суперечностей в умовах сучасних соціальних трансформацій, коли зростання емоційної напруженості та дефіцит навичок ефективної комунікації призводять до руйнування партнерських стосунків. Розглянуто асертивність як інтегровану особистісну якість, що визначає здатність відкрито і з повагою висловлювати власні думки, почуття та потреби, зберігаючи емоційну рівновагу й повагу до партнера, що є основою емоційно-комунікативної компетентності особистості. Проаналізовано концептуальні основи позитивної психотерапії Н. Пезешкіана, зокрема три базові принципи: принцип надії на основі позитивного образу людини, балансну модель чотирьох сфер життя (тіло, діяльність, контакти, фантазія) та п’ятикроковий підхід до консультування й психотерапії, інтегровані транскультуральним аспектом. Систематизовано типи сімейних конфліктів (комунікативний, емоційний, рольовий, ціннісний, поведінковий) та визначено асертивні стратегії їх конструктивного вирішення через використання «Я-висловлювань», розвиток емпатії та саморегуляції. Розкрито механізми переробки конфліктів через призму позитивної психотерапії, де асертивність є дієвим засобом саморегуляції, профілактики ескалації суперечностей та запобігання неадаптивним реакціям «втечі». Детально описано терапевтичні інструменти розвитку асертивності: тренінги асертивної поведінки, рольові ігри та психодраматичні вправи, техніки позитивної переінтерпретації за Н.Пезешкіаном, вправи на усвідомлення та збереження особистих меж. Доведено, що розвиток асертивності сприяє формуванню довіри, взаємоповаги, підвищенню психологічної зрілості партнерів, гармонізації сімейного життя та трансформації деструктивних форм взаємодії в конструктивні.Item ПРОБЛЕМА ДЕПРЕСИВНИХ СТАНІВВ ПОНЯТІЙНОМУ АПАРАТІ КЛІНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ(Вчені записки Університету «КРОК», 2025-09-30) Любов Півень; Євгенія Рибитва; Єгор КучеренкоУ статті висвітлено проблему визначення та класифікації депресивних станів у понятійному апаратіклінічної психології. Підкреслено актуальність теми у зв’язку з високою поширеністю депресивних розладів у сучасному суспільстві та потребою уніфікації термінології для ефективної міждисциплінарної комунікації між психологами та медичними фахівцями. Обґрунтовано важливість уточнення дефініцій для підвищення точності діагностики та ефективності психокорекційних втручань. Здійснено аналіз співвідношення понять «психічний стан» і «переживання», визначено їхню концептуальну відмінність і взаємозв’язок, що має суттєве значення для розуміння психологічної природи депресивних явищ. Метою дослідження є теоретичне уточнення змісту поняття «депресивний стан» на основі узагальнення сучасних підходів та міжнародних діагностичних стандартів. У роботі застосовано методи систематизації, порівняльного аналізу та концептуального моделювання. Систематизовано провідні теоретичні моделі пояснення депресивних станів (психоаналітичну, когнітивну, гуманістично-екзистенційну, біологічну, біопсихосоціальну) та охарактеризовано сучасні класифікації (МКХ-11, DSM-5-TR). Окрему увагу приділено психогенним депресіям та особливостям їх клінічної типології. Запропоновано авторське визначення депресивного стану як інтегративного феномена, що відображає динаміку психоемоційних процесів у нормі та патології. Практична значущість дослідження полягає в можливості використання результатів у підготовці фахівців, психодіагностиці та профілактиці депресивних розладів.Item ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОСОМАТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ В ЗМІСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПСИХОЛОГІВ(Науковий журнал "Габітус", 2025-10-23) Кучеренко Єгор; Ольшевська Олександра; Сидоренко ОльгаСтаттю присвячено теоретичному обґрунтуванню інтеграції психосоматичної медицини в зміст професійної підготовки психологів на засадах біопсихосоціальної парадигми. У роботі здійснено аналітико-синтетичний огляд наукових публікацій 2000–2025 років, чинних освітніх стандартів зі спеціальності «Психологія», міжнародних компетентнісних рамок і типових силабусів провідних ЗВО. Методично використано scoping review, порівняльний аналіз та спрямований контент-аналіз із матрицею категорій: психодіагностика психосоматичних розладів, емоційна й стрес-реактивна регуляція, психоедукація, клініко-психологічне формулювання, міжпрофесійна взаємодія, етичні засади. Показано, що прискорена цифровізація і воєнний контекст підсилюють алостатичне навантаження, зумовлюючи зростання тривожних, афективних і соматовегетативних проявів та підвищуючи запит на фахівців, здатних до раннього виявлення соматизації та розмежування функціональних скарг від органічної патології. На підставі узагальнення класичних (психоаналітичних, когнітивно-поведінкових) і сучасних нейробіологічних підходів запропоновано компетентнісну рамку для підготовки майбутніх психологів, що охоплює: розуміння механізмів HPA-осі та нейровісцеральної інтеграції; володіння методами оцінювання алекситимії, інтероцептивної чутливості та копінг-патернів; застосування доказових інтервенцій емоційної регуляції та психоедукації; навички маршрутизації клієнтів і командної роботи з лікарями. Сформовано пропозиції щодо модульної структури курсу та критеріїв оцінювання результатів навчання з урахуванням піраміди Міллера і таксономії Блума. Наукова новизна полягає в поєднанні нозографічних зрушень (МКХ-10/ МКХ-11, DSM-5) з освітнім дизайном, адаптованим до українських реалій. Практична значущість виявляється в потенціалі зниження навантаження на систему охорони здоров’я, у профілактиці хронізації та підвищенні якості психологічної допомоги. Обмеженнями є термінологічна неоднорідність і варіативність освітніх контекстів; окреслено напрями подальшої апробації запропонованої моделі.Item НЕВРОЛОГІЧНІ ХВОРОБИ ОЧИМА ПАЦІЄНТА: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕБІГУ(Журнал «Перспективи та інновації науки», 2025) Кучеренко Єгор; Марченко-Толста Катерина; Гришков Микола; Золотайкіна МаргаритаРобота присвячена актуальному питанню вивчення психологічних особливостей неврологічних захворювань, які становлять одну з провідних причин інвалідності та зниження якості життя людей у світі. Поширеність неврологічних хвороб постійно зростає та сягає понад 3,4 мільярда випадків, а психоемоційні порушення супроводжують від 30 до 50 % пацієнтів. В сучасних наукових дослідженнях показано, що депресія, тривога, апатія та суб’єктивні когнітивні скарги формують додатковий тягар хвороби, який суттєво впливає на прогноз перебігу та ефективність лікування. Особливе значення мають оцінки пацієнтів, оскільки саме вони можуть описати свої психологічні зміни при розвитку неврологічної хвороби. Метою роботи було визначення погляду пацієнтів та основних психологічних аспектів перебігу неврологічних хвороб. В роботі розглянуто психологічні особливості при інсульті, хворобі Паркінсона, епілепсії, розсіяному склерозі та легких когнітивних порушеннях. Було встановлено, що підвищений рівень депресії та тривоги найбільш часто виявляються при неврологічних хворобах. Тривожні розлади встановлюються у 26,0–28,0% при інсульті, близько 30,0% при хворобі Паркінсона та 25,0–30,0% при епілепсії, що підтверджує їх вплив на якість життя пацієнтів. Тоді як, посттравматичний стресовий розлад визначається при епілепсії, а високий рівень дистресу при розсіяному склерозі. Пацієнти вказують на різні аспекти, на душевні проблеми після інсульту, апатію, яка є гіршою за тремор – при хворобі Паркінсона, життя в очікуванні нового приступу при епілепсії, щоденна невизначеність при розсіяному склерозі. Це підкреслює значущість психологічного аспекту для прогнозу перебігу хвороби та якості життя пацієнтів. Психологічні фактори є не вторинним, а одними з основних факторів, які впливають на перебіг неврологічних хвороб. Було показано, що пацієнти часто оцінюють свій стан не лише через наявність фізичних симптомів, а й відчуття внутрішнього благополуччя, втрати контролю за тілом, стигматизації та тривоги щодо майбутнього, потреби в підтримці інших. Таким чином, хвороба очима пацієнта постає як комплексний досвід, що включає соматичні, психологічні та соціальні аспекти. Раннє виявлення та лікування психологічних розладів може сприяти зниженню симптомів захворювання та підвищити якість життя пацієнтів.Item Резильєнтність та професійна життєстійкість військових медиків у зоні бойових дій(ВІСНИК Національного університету оборони України, 2025) Єгор Кучеренко; Вікторія Клушина; Галина ЗакаликПовномасштабна війна, розпочата Росією у лютому 2022 р., актуалізувала потребу у військових медиках, здатних до швидкої адаптації в екстремальних умовах, опанування нових навичок, збереження життєстійкості та ефективної командної взаємодії в умовах високих фізичних і психологічних навантажень. Однак їхня діяльність залишається малодослідженою, що визначає актуальність обраної тематики. Метою дослідження було з’ясувати роль резильєнтності як психофізіологічного чинника професійної життєстійкості військових медиків у бойових умовах, визначити механізми її прояву та виявити зв’язок між особистою стійкістю й здатністю зберігати професійну функціональність. Проаналізовано проблему резильєнтності як психологічної стійкості й гнучкості особистості, що дозволяє зберігати позитивне налаштування, підтримує адаптивність і здатність функціонувати в найнесприятливіших умовах. В емпіричному дослідженні, зважаючи на специфіку роботи військово-медичного персоналу, проведено індивідуальні інтерв’ю та використано методики: шкала стійкості Коннора-Девідсона, опитувальник бойового стресу, опитувальники професійної стійкості. Аналіз кореляційних зв’язків дозволив виявити психологічні закономірності прояву резильєнтності та професійної життєстійкості. Отримані результати показали, що для 81 % досліджуваних військових медиків характерний достатньо високий та для 19 % – середній рівень резильєнтності при середньому рівні інтенсивності реагування на бойовий стрес у 69 %, що може тимчасово впливати на повноцінну діяльність. Однак загальна професійна життєстійкість залишалася на високому (50 %) та середньому (38 %) рівнях. Це засвідчило про формування резильєнтності як набутої якості в умовах бойового стресу, що підвищує професійну спроможність медиків і розширює їхній потенціал як фахівців. На основі результатів дослідження окреслено рекомендації щодо посилення психологічного захисту – як стратегії самодопомоги для окремих осіб, так і підтримуючі практики для команди. Практична та теоретична цінність роботи полягає у поглибленні розуміння резильєнтності як ключового чинника підтримки психологічної та професійної життєздатності в умовах стресу, пов’язаного з війною, а також у наданні інформації для розробки ефективних програм психологічної підтримки медичного персоналу в зонах бойових дій.Item ГЕНДЕРНО-ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ВІКТИМІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПРОБЛЕМА КЛІНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ(Вчені записки Університету «КРОК», 2025-12-30) Тетяна Гущина; Ольга Сидоренко; Анна ШироковаУстаттірозглядаєтьсявіктимністьякскладнаклініко-психологічнапроблема, щопотребуєміждисцплінарногоаналізутауточненняусучаснійнауці. Підкреслено, що феномен віктимності не зводиться лише до пасивної ролі жертви, а включає ширший спектр проявів: від індивідуально-психологічних схильностей до поведінкових патернів і соціальних сценаріїв, які формуються під впливом культурного та соціально-економічного контексту. Встановлено, що термін «віктиність», «віктимна поведінка», віктимогенність» позначають різні аспекти дослідження проблеми, що зумовлює складність її наукової операціоналізації. Проаналізовано індивідуально-особистісні чинники (когнітивні схеми, механізми психологічного захисту, емоційна регуляція), соціально-контекстуальні впливи (сім’я, соціальні інститути, культура), а також динаміку віктимності на різних вікових етапах у жінок та чоловіків. Виявлено, що гендер значною мірою визначає сценарії віктимізації: у жінок переважають моделі міжособистісної залежності та ризики сексуалізованого насильства, тоді як у чоловіків –патерни ризикованої та агресивної поведінки. Встановлено вікові відмінності: дитинство характеризується високою залежністю від мікросоціуму, підлітковий вік –чутливістю до групового тиску, рання дорослість –соціально-рольовою нестабільністю, а пізня дорослість та старість –ризиком ізоляції та експлуатації. Запропоновано інтегративну клініко-психологічну модель аналізу віктимності, яка поєднує мікрорівень особистісних психологічних механізмів та макрорівень соціального середовища. Зроблено висновок про необхідність подальшої розробки диференційованих програм профілактики та психотерапії з урахуванням гендерно-віковоїспецифіки, що визначає практичну значущість дослідження.Item ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПЕРЕЖИВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КРИЗ І ПРИЗУПИНЕННЯ КАР’ЄРНОГО РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІВ-КОНСУЛЬТАНТІВ(Психологічні студії. Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2025-12-30) Скляренко Сергій РуслановичДослідження присвячене аналізу професійних криз психологів-консультантів, що висту-пають важливим феноменом у психології праці і розвитку. Професійна криза визначається як багатовимірне явище, що виникає на перетині внутрішніх ресурсів фахівця і вимог про-фесійного середовища. У статті розглянуто провідні теоретичні підходи до аналізу криз: модель життєвого і професійного розвитку Д. Супера, концепції Е. Гінзберга та Д. Голланда, теорію стресу Г. Сельє, концепції професійного вигорання К. Маслач і С. Джексон. Дослід-ники висвітлюють психологічні чинники криз, серед яких – дисгармонія між професійною роллю і власними цінностями, емоційне виснаження, недостатня самооцінка і рефлексив-ність. Значну роль відіграють організаційні фактори – відсутність інституційної підтримки, обмежені кар’єрні перспективи, перевантаження, низька оплата. Таблиця систематизує вну-трішні, мотиваційні та організаційні чинники призупинення кар’єрного розвитку. Емпіричні дані онлайн-опитування 78 психологів-консультантів підтверджують комплексність кризо-вих явищ: 4% респондентів основним фактором назвали емоційне навантаження, 25% – невідповідність цінностей і діяльності, 20% – нестачу компетентностей. Найефективнішими стратегіями подолання криз визнано супервізію та інтервізію (40%), підвищення профе-сійної компетентності (30%) і роботу над емоційною регуляцією (20%). Особлива увага приділяється практичним аспектам діяльності консультанта, адаптації до різних аудиторій та застосуванню сучасних технологій кар’єрного супроводу, що підвищує професійну стій-кість і знижує ризики кризових переживань. Стаття демонструє, що інтеграція теоретичних підходів, психологічних механізмів і практичних стратегій дозволяє ефективно підтримувати професійний розвиток і мінімізувати негативні наслідки криз у психологів-консультантів.Item Психологічна структура уявлень студента про успішність особистості(Психологічні студії, 2025) Єгор Кучеренко; Любов Півень; Анна ШироковаУ статті висвітлено змістові особливості психологічної структури уявлень студентів про успішність особистості. Здійснено теоретичний аналіз і розрізнення понять об’єктивної і суб’єктивної успішності, виявлено базові психологічні компоненти уявлень про успішність студента, які набувають ієрархічних зв’язків на основі індивідуального досвіду. Виявлено, що загалом успішність для студентів уявляється не лише як академічні чи кар’єрні досягнення, але й оцінюється за значущими особистісними критеріями самореалізації, як-от: між особистісні стосунки, почуття цілості, емоційне благополуччя та здатність жити відповідно до власних цінностей. Установлено, що об’єктивна успішність включає соціальну та визначається за панівними в суспільстві загальноприйнятими критеріями особистісного успіху. Змістом таких уявлень є соціально усталені уявлення студента про успішну діяльність, що формуються внаслідок його соціалізації. Змістом уявлень про суб’єктивну успішність є індивідуальні знання студентів про успішну діяльність на основі навчально-професійного досвіду та стійких переконань щодо праці. Такий вид успішності орієнтує студентів як на реальну (нинішню, провідну) діяльність, так і на ідеальну (майбутню). На основі інтеграційно-діяльнісного підходу до професійного самовизначення студента авторами розроблено теоретичну модель психологічної структури уявлень про успішність студентської молоді, яка включає три суб’єктивні критерії та відповідні компоненти: 1) смисловий (надання конкретного смислу професії, усвідомлення її цінності); 2) мотиваційно-цільовий (мотивація до нових досягнень як спрямованість на ускладнені завдання і виклики; наявність конкретного професійного плану та відповідних етапів досягнення поставленої мети); 3) регуляційно-поведінковий (ухвалення рішень щодо самовдосконалення; активні дії для досягнення успіху).Item ПРОБЛЕМА ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЯХ(Психологічні студії, 2025) Анна Широкова; Антоніна Кураєва; Олексій ФроловУ статті представлено результати теоретичного аналізу посттравматичного зростання (ПТЗ) через призму різних психологічних підходів та актуальних на теперішній час теоретичних моделей, що описують механізми виникнення цього явища, зокрема функціональнодескриптивної моделі, особистісно-центрованого підходу, біопсихосоціально-еволюційної концепції, а також у психолого-філософських, когнітивних, психодинамічних та гуманістичних інтерпретаціях. Авторами також проаналізовано ключові фактори, що сприяють виникненню ПТЗ, а саме когнітивну обробку досвіду, рівень соціальної підтримки, особистісні характеристики та отримання психологічної допомоги. Особливу увагу приділено взаємозв’язку ПТЗ із симптомами посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Здійснено спробу привернути увагу науковців, які досліджують ПТЗ, до необхідності інтегрувати наукові підходи для розуміння його феномену уповні як складного та багатовимірного психологічного конструкту. Наголошується, що в розробленій авторами концепції посттравматичного розвитку (ПТР) на базі психосинтезу посттравматичне зростання (ПТЗ) розглядається як перехідний, тимчасовий процес переживання особистістю захисних ресурсних ідентифікацій, що частково збігається з більшістю представленими тут теоріями та моделями, які орієнтовані на трансформаційні механізми не лише виживання, але й побудови нових смислів та життєтворчості особистості з інтеграцією її травматичного досвіду. Однак інколи ПТЗ може мати невротичні симптоми через тривале домінування цих захистів в майбутньому. Підкреслюється, що функціонально-дескриптивна модель ПТЗ є найбільш поширеною в психологічній та міждисциплінарній орієнтаціях з метою побудови загальнопсихологічної теорії цього явища. Вона представлена на тепер у різних інтерпретаціях, але має обмеження в поясненні ідеї саморозвитку суб’єкта зростання, тобто не відображає феноменології його суб’єктності.Item ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ АСЕРТИВНОСТІ ПСИХОЛОГІВ-КОНСУЛЬТАНТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ(Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки., 2025) Сергій СкляренкоУ статті досліджено технології розвитку асертивності психологів-консультантів у процесі їх професійної підготовки. Проаналізовано актуальність розвитку асертивності як важливої складової професійної компетентності психологів-консультантів в умовах зростаючих вимог до якості психологічної допомоги. Розглянуто теоретичні засади професійної підготовки психологів-консультантів та роль асертивності у забезпеченні ефективної взаємодії з клієнтами. Визначено та детально проаналізовано найбільш продуктивні технології розвитку асертивності: тренінгові методи (рольові ігри, метод зворотного звʼязку), когнітивно-поведінкові техніки (когнітивна реструктуризація, моделювання поведінки, майндфулнес), психодраматичні методи (дублювання, реверсія ролей, соціометрія), коучингові технології (метод GROW, «Колесо балансу», модель DESC) та цифрові інструменти (VR-симуляції, чат-боти, онлайн-платформи). Досліджено особливості застосування кожної технології та їх вплив на формування професійних компетенцій майбутніх психологів. Встановлено, що комплексне використання зазначених технологій сприяє розвитку впевненої комунікації, вмінню встановлювати професійні межі та запобігати емоційному вигоранню. Виявлено основні виклики у процесі впровадження технологій розвитку асертивності, зокрема: опір змінам, недостатність практичних кейсів та потреба у спеціалізованих навчальних програмах. Визначено перспективні напрями вдосконалення професійної підготовки психологів-консультантів з урахуванням сучасних вимог та специфіки роботи в кризових умовах. Обґрунтовано необхідність подальшого дослідження даної проблематики та розробки комплексного підходу до впровадження технологій розвитку асертивності в процес професійної підготовки психологів-консультантів, що включає оновлення навчальних програм, розширення практичних можливостей та інтеграцію цифрових технологій.Item СЕКСУАЛЬНІ ДИСФУНКЦІЇ У ВІЙСЬКОВИХ ТА ВЕТЕРАНІВ ЯК МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА(Габітус, 2025) Ольга Сидоренко; Антоніна Кураєва; Кучеренко ЄгорУ статті висвітлено особливості сексуальних дисфункцій у військових та ветеранів, їхню класифікацію та психогенну природу виникнення. Здійснено теоретичний аналіз зарубіжних досліджень за попередні роки, на основі чого порушено недостатньо вирішені питання названої проблематики, а також зроблено заувагу щодо проблемних зон в актуальних результатах дослідження. У статті насамперед розглядається вплив психічних розладів на сексуальне функціонування ветеранів бойових дій. Проаналізовано, як симптоми гіперзбудження, емоційна нестабільність, медикаментозна терапія та соматичні ускладнення можуть спричиняти різні види сексуальних дисфункцій. Окрему увагу автори приділяють нерівномірності досліджень, проведених серед чоловіків і жінок, залучених до військової служби, а також недостатності емпіричних даних щодо відмінностей у їхньому сексуальному здоров’ї. Виокремлено основні групи чинників, що сприяють погіршенню сексуального функціонування, які умовно названо «органічними» та «неорганічними». Особливий акцент зроблено на докладному аналізі специфіки неорганічних передумов розвитку сексуальних дисфункцій, зокрема соціально-психологічним чинникам названої проблеми – емоційному дистанціюванню, раптовій зміні моделей поведінки, порушенню побутових ритуалів у парі, що опосередковано впливає на інтимне життя. У статті підкреслюється важливість комплексного підходу до лікування сексуальних порушень у комбатантів та ветеранів, що включає психотерапію, медикаментозне лікування та соціально-реабілітаційні заходи з урахуванням індивідуальних психологічних особливостей.Item Психологічні чинники зростання бойового стресу у військо службовців в умовах бойових дій(Габітус, 2025) Антоніна Кураєва; Олександр Гусятник; Тетяна ГущинаУ статті розглянуто феномен гострого бойового стресу, бойової травми й генера лізованого стресового розладу як значних психологічних наслідків участі в бойових діях. Приділено увагу поняттю «травмівна ситуація» та стресу загалом як складникам ментального плацдарму для розвитку бойової психотравми у військовослужбовців. Окрема увага приділена розмаїттю видів стресу, що спіткають комбатанта в умо вах бойових дій, а також наголошено на вчасній і компетентній психологічній допо мозі на всіх етапах посттравматичного відновлення. У роботі наведено аналіз дослі дження, що проведено у 2024 році в одній із військових частин, на тему впливу бойового стресу на військовослужбовців. У ході дослі дження визначено, що основними чинниками, які впливають на підвищення рівня бойового стресу в комбатантів, є відсутність ротації в установлені строки й нерегулярне відновлення, отримані фізичні ушкодження на кшталт контузій, поранень тощо. Крім того, установлено, що в рамках вибірки вік військовослужбовців не є впливовим чинником для розвитку бойового стресу. Гострий стресовий розлад може розвиватися в усіх вікових категорій військових. Автори акцен тують увагу на психологічній допомозі вій ськовим на всіх етапах служби. На думку авторів, необхідно розробити чіткі алго ритми дій для першої психологічної допомоги в умовах бойових дій і під час короткострокового відновлення в пунктах тимчасової дислокації та опорних пунктах, а також не нехтувати психологічною допомогою під час реабілітації, абілітації до цивільного життя.Item МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ У КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ПОНЯТТЯ БОЙОВОЇ ПСИХОТРАВМИ(Габітус, 2024) Антоніна Кураєва; Олександр Гусятник; Тетяна ГущинаУ статті розглянуто феномен бойової психотравми як одного з найбільш значущих психологічних наслідків участі у бойових діях. Визначено основні аспекти стресових реакцій у військових, зокрема психологічні, фізіологічні та соціальні наслідки «бойового виснаження», «гострих бойових реакцій». Окрему увагу приділено посттравматичному стресовому розладу (ПТСР) як найпоширенішій формі прояву бойової психотравми. Наведено аналіз чинників ризику пролонгованої психотравматизації, серед яких виокремлено фазовість та кумулятивність бойової психотравми, а також індивідуальні психічні, психологічні, психофізіологічні ресурси військовослужбовців. Зазначено, що тривала дія бойового стресу в комбінації з особистісними чинниками може суттєво знижувати адаптаційний потенціал. Здійснено аналіз підходів до тлумачення психотравми в дослідженнях із психосинтезу, зокрема як синтетичного комплексу психофізіологічних та особистісних наслідків психотравматизації. При цьому окремі соматичні симптоми та психофізіологічні зміни можуть бути як причинами, так і наслідками психотравми. Автори акцентують увагу на необхідності інтегрувати описово-діагностичний та структурно-функціональний підходи до концептуалізації поняття бойової психотравми, розглядають конструкт травматичного комплексу як функційне поле для медико-психологічних інтервенцій у сумісній роботі клінічних психологів, психотерапевтів, неврологів та психіатрів. Це поле визначає як психофізіологічні обмеження внаслідок травматизації, так і можливості посттравматичного зростання за умови актуалізації індивідуальних психологічних ресурсів пацієнта. Ключовою заувагою є розуміння особистості лікаря та психолога як визначального чинника у виборі стратегій надання комплексної допомоги: на подолання констатованих наслідків патологізації або на розвиток адаптаційних та суб’єктних здатностей військових.Item ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОСИНТЕЗУ В РОБОТІ З РОЗЛАДАМИ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ(Humanitarium, 2020) Кучеренко Єгор; Півень ЛюбовУ статті здійснено аналіз засадничих принципів, етапів та завдань психосинтезу в наданні медико-психологічної допомоги пацієнтам з розладами харчової поведінки (РХП). Наголошено, що виконання пацієнтом дієтологічних рекомендацій часто унеможливлюється у зв’язку з низьким рівнем розвитку їхньої самосвідомості, рефлексії, вольової саморегуляції та травматизацією особистості, яка переживається як неусвідомлена психологічна проблема, що потребує нагального вирішення. На основі психосинтезу лікарям-дієтологам запропоновано здійснювати професійну допомогу у співпраці з психологом із метою оптимізації цілісного підходу до лікування РХП через психологічний супровід пацієнта (клієнта) безпосередньо під час медичного консультування. Базову методологію психосинтезу представлено через теоретичний аналіз принципів поліпсихізму та самодетермінації, які роз’яснюються через уявлення про психічне за Р. Ассаджіолі, концепцію об’єднуючих центрів та теорію субособистостей. Висунуто припущення, що їжа та харчова поведінка заміщують у самоусвідомості пацієнта його суб’єктність (свідоме «Я») і стають об’єднуючими центрами, навколо яких невротизується цілісна особистість. При цьому витісняється не тільки травматичний досвід, який став причиною розладу, але й незадоволена особистісна потреба, задоволення якої часто ігнорується в сучасній практиці лікування. Авторами розроблено етапи та завдання психосинтезу як його спеціальну методологію в роботі з РХП та розпочато апробацію її у формі програми індивідуальної допомоги в медико-психологічній практиці. Особливу увагу у висвітленні попередніх результатів упровадження своїх розробок приділено розвитку здатності пацієнтів до здійснення вольового акту, який пронизує всі етапи лікування за методом психосинтезу і спрямований не тільки на зміну харчової поведінки, але й на самоактуалізацію особистості. У статті побіжно представлено часткову методологію психосинтезу, яка включає техніки дисідентифікації, трансформації образу та побудови ідеальної моделі.Item Посттравматичний розвиток як лімінальний процес у теорії та практиці психосинтезу.(Журнал соціальної та практичної психології., 2024-12-27) Кучеренко Єгор; Широкова Анна; Півень ЛюбовУ статті порушено проблему психологічного означення лімінальності, яка вирішується через взаємозв’язок зовнішнього та внутрішнього, аналіз якого представлено у базових концепціях психосинтезу. На цій підставі здійснено теоретико-методологічний аналіз посттравматичного розвитку дорослого як лімінального процесу, в якому розрізняють порогове самопізнання та порогову самозміну. У дослідженні основна увага зосереджена на теоретичному обґрунтуванні основних етапів психосинтезу, які збігаються з психоедукаційними завданнями посттравматичного розвитку як цілеспрямованого саморозвитку особистості дорослого в умовах організованої психологічної допомоги різних видів. На основі саморефлексії емпіричного досвіду застосування психосинтезу в умовах повномасштабної війни автори висувають ідею посттравматичної невротизації (лімінальної паузи) через домінування захисної субособистості у структурі травмованої особистості клієнта. Натомість пропонується альтернативний варіант психологічного відновлення – посттравматичний розвиток, який виключає гіперототожнення як з травмованою, так і із захисною субособистостями. В основу методології посттравматичного розвитку на засадах психосинтезу покладено розвиток здатності свідомого Я до розототожнення з різноспрямованими субособистостями у структурі порогового самопізнання («знання себе»). У структурі порогової самозміни на одиничних прикладах ілюструється проблема саморегуляції та самореалізації дорослих у постлімінальний період засобами розвитку волі. Наголошується, що лише внаслідок досягнення ідентифікаційної невизначеності, коли будь-яка субособистість кваліфікуються дорослим клієнтом як хибне ототожнення, уможливлюється здатність до «володіння собою» та «перетворення себе». Зауважується, що посттравматичне зростання трактується як дочасний процес психологічного виживання у межах потенційного посттравматичного розвитку, спрямованого на максимальну реалізацію Самості, теоретичний аналіз якої також представлено в статті.Item DEVELOPMENT OF STRESS RESISTANCE OF MEDICAL MULTI- PROFILE WORKERS BY THE PSYCHOSYNTHESIS METHOD(University of National and World Economy Bulgaria, 2020) Kucherenko Yegor; Rudnieva KaterynaThe problem of the development of stress resistance of medical workers, in our opinion, cannot be solved methodologically within the framework of only professional activity, since the appearance and manifestation of stress is associated with various factors, in particular, personal ones. We proceeded from the fact that pro- fessional stress is a consequence of not only the direct fulfillment of professional duties of varying complexity, but also depends on the holistic experience of personal activity outside of work, and therefore it is advisable to study stress in general. The key novelty of our study was psychosynthesis as a method for the development of stress resistance of doctors of various specializations, which was not previously undertaken to solve this problem within Ukrainian psychology. This publication reviews the results of an empirical pilot study that we conducted in the spring of 2019, as well as the theoretical justi- fications of psychosynthesis as a methodological basis for solving the problems found.Item ФЕНОМЕН РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ ОСОБИСТОСТІ У ПЕРІОД ДОРОСЛІШАННЯ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ(Вісник Національного університету оборони України, 2021-09) Ніколаєв Леонід; Скляренко СергійУ статті представлено результати теоретичного аналізу феномену «емпатії», проаналізовано особливості розвитку та прояву його в підлітковому віці, емпіричного дослідження психологічних особливостей розвитку емпатії в період дорослішання.Item The Development of Assertiveness of the Individual as a Subject of Communication(Revista Românească pentru Educaţie Multidimensională, 2022-08) NIKOLAIEV Leonid; HERASINA Svitlana; HRECHANOVSKA Olena; VLASENKO Olha; SKLIARENKO Serhii; HRANDE KaterynaThe problem of socialization of the younger generation in general and the development of assertiveness of the individual as a subject of communication, in particular, becomes especially relevant against the background of radical changes in social, political and economic life. The immaturity of the individual's ability to set and implement their own goals and aspirations leads to dissatisfaction with life, the emergence of social fear. Considering the development of assertiveness in neuropsychology, the emphasis is on working with the behavioral and motivational-value range of the individual, which indicates the difficulty of differentiating manifestations of self-confidence and aggressiveness. For the development of confident personality behavior, numerous psychological programs of active social psychological training offer trainings. The purpose is to theoretically identify and empirically investigate the neuropsychological features of the development of assertiveness of adolescents in a children's health institution and secondary school, diagnose neuropsychological factors and present the most pronounced individual psychological qualities of adolescents, which should be identified as psychological reasons that determine the development of assertiveness in adolescence. At different stages of the empirical study, a number of psychodiagnostic techniques were used: the questionnaire "Diagnosis of the assertiveness level"; methods of diagnostics of basic values; SOINT questionnaire; associative experiment with the following procedure of subjective scaling; colour test of relations, test- questionnaire "Emotional orientation"; level of subjective control; personal questionnaire of R. Kettell.Item ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ТРИВОЖНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА В ПСИХОСИНТЕЗІ(Університет Григорія Сковороди в Переяславі, 2022) Теслер Оксана; Кучеренко ЄгорУ статті порушено проблему екзистенційної тривожності у зв’язку з різними стадіями самореалізації особистості в психосинтезі. Описано особливості переживання екзистенційної тривожності на кожній стадії самореалізації з урахуванням відповідних екзистенційніх конфліктів та типу провідної ідентифікації. Визначено способи вирішення екзистенційних конфліктів у практиці психосинтезу. Пропонується концепція екзистенційної тривожності не тільки як нормативної ознаки самореалізації особистості, але й її духовного розвитку. При цьому провідний тип ідентифікації є внутрішнім механізмом самореалізації особистості впродовж онтогенезу. Він формується внаслідок загострення екзистенційного конфлікту і не завжди збігається з термінальними кризами психічного розвитку. Стадії самореалізації визначаються екзистенційно значущою метою, конкретним типом провідної ідентифікації та відповідним внутрішнім конфліктом.Item Застосування психосинтезу у медико-психологічній допомозі при розладах харчової поведінки(ОНУ імені І.І. Мечникова, 2021) Півень Любов; Кучеренко ЄгорМедична допомога пропри соціально-психологічні труднощі в умовах подолання пандемії здійснюється в усіх напрямах охорони здоров’я, серед яких дієтологія займає чільне місце в роботі з розладами харчової поведінки (РХП). Окрім дієтологів, у цій царині працюють психіатри, психотерапевти та психологи. Нашу медико-психологічну допомогу ми опирали на психосинтезі – методі психотерапії, що виник на основі концепції самореалізації особистості, яку розробив італійський психіатр та психолог Роберто Ассаджіолі на початку ХХ століття. В контексті психосинтезу їжа та їда, так само як інші атрибутивні цінності (праця, родичі, захоплення, ідеї, матеріальні речі), може стати центром хибної самоідентифікації (об’єднуючим центром), навколо якого формується автономна частина особистості–субособистість. Вона виражається як захисна модель поведінки, коли будь-яка потреба вимушено задовольняється через вживання їжі або відмову від нього. Отже, субособистість, що виражається в порушеній харчовій поведінці (харчова субособистість), є симптомокомплексом неусвідомленої (витісненої) потреби, яка безпосередньо не пов’язана з голодом. Хибна самоідентифікація (наприклад, «я занадто гладкий») є наслідком домінування харчової субособистості, яка заміщує справжнє Я, знижуючи рівень самосвідомості та суб’єктності як вольового центру.