Біомедична євгеніка в умовах розвитку сучасних біотехнологій як предмет філософсько-етичного аналізу

Abstract

Метою статті є комплексний філософсько-етичний аналіз феномену біомедичної євгеніки в умовах стрімкого розвитку сучасних біотехнологій, а також виявлення її концептуальних трансформацій, соціальних ризиків і нормативно-правових викликів. Особлива увага приділяється осмисленню переходу від класичної, примусової євгеніки до її сучасних «ліберальних» форм, що реалізуються через індивідуалізовані медичні практики. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує методи філософського аналізу, біоетичної рефлексії, історико- концептуального порівняння та критичної інтерпретації сучасних наукових і соціальних практик. Застосовано також герменевтичний підхід для аналізу етичних концепцій і нормативних документів у сфері біомедицини, а також порівняльний аналіз різних теоретичних позицій щодо допустимості генетичних втручань. У статті доведено, що сучасна біомедична євгеніка не є прямим продовженням класичних євгенічних практик, однак відтворює їхню логіку в нових формах через технології геномного редагування, пренатальної та преімплантаційної діагностики і допоміжних репродуктивних технологій. Виявлено, що ці практики, попри терапевтичну спрямованість, створюють складні етичні дилеми, пов’язані з автономією майбутньої особи, моральним статусом ембріона та правом батьків на генетичний вибір. Проаналізовано ризики формування «генетичної нерівності», трансформації соціальної структури суспільства та потенційної дискримінації за біологічними ознаками. Показано, що генетичні технології змінюють уявлення про людську ідентичність, природу та межі втручання в неї. Також обґрунтовано, що недостатній рівень міжнародного правового регулювання сприяє виникненню явища «біотехнологічного туризму». Зроблено висновок, що біомедична євгеніка є складним і суперечливим феноменом, який потребує глибокого етичного та правового осмислення. Подальший розвиток біотехнологій має супроводжуватися формуванням чітких нормативних меж, міждисциплінарним діалогом та міжнародною координацією. Ключовим принципом має залишатися збереження людської гідності як фундаментальної цінності, що обмежує інструменталізацію людини. Без належного контролю біотехнологічний прогрес може призвести до незворотних антропологічних і соціальних наслідків, змінюючи саму сутність людської природи та моральних відносин у суспільстві.